Історія

 Яснозір’я – стародавнє українське село на місці давньослов’янського  поселення (V-VII ст.).

Найстаріше поселення виникло на острові, що омивалося водами річок Рось та Вільшанки. Ця місцевість знаходиться в урочищі Старобір'я і до цього часу зберегла свою назву Городок.

Урочища Старобір'я та Городок були природно захищені від завойовників.

Колись  це село називали Білозір'я (Білозорка).

Це дуже змістовна й священна назва. Вона входить у глибинні пласти української духовности, в нашу міфологію.

 Її нищили, ганьбили, а вона змістом своїм висвічується у багатьох словах, особливо у назвах рідномовних.

В нас є таке означення "Білий світ" - світлий і життєносний.  Походить він ще з тих мільйоноліть, коли темрява стала розвіюватися й душа людська почала освітлюватися. Розсвітлилося людям й вони оцю величну життєву святість назвали "Світ білий".

         Богом його став Білобог. Посередником між ним і людьми був Сокол - той, що прилинув "со Кола".

 Він весь час зорить із Неба на Землю аби життя йшло "в Лад", була "вЛада".

Люди Білобогового посланця називали "Білозорець". 

Те місце, яким він опікувався, назвали "Білозір'ям"

.    З ХІІІ ст. Городок, як і більшість городищ і сіл були спустошені в час монголо-татарського нашестя. Після спалення Городка уцілілі жителі  перейшли через урочище Перехідник і стали поселятися на місці сучасного села. Це, Від спалення Городка поселення носило назву Пожежа.           

За однією з версій  Городок було спалено при монгольському набігу,  за іншою при татарському.

За часів володарювання графа Воронцова, селу дали назву Білозір 'я.

 Ось що розповідає про Білозір'я Л.Похилевич в своїй книзі" Сказание о населенных местностях Киевской губернии": " Белозерье Воронцовых, ранее называлось Пожежа. Это село очень древнее. Через заболоченность местности оно неправильно разбросано. Возле села было большое озеро                 ( ныне болото). Имеется остров заросший лесом. Здесь на острове в древности было село и в нем была церковь Преображения. Близь села находится 10 могил, стоящих рядом. В них находили кости людей и разных животных. В селе в 1721 году было 80 дворов Белозерья и 30 дворов  с. Байбузы".( стор. 40-41).

В селі існувала Покровська церква, фото та картини з якої збереглися серед жителів. Церква була збудована в стилі українського барокко.

Існує легенда, що в ній зберігалась чудотворна ікона, яку знайшли в одній із криниць по дорозі до Старобір 'я в урочищі Золота долина.

Свідками далекого минулого села і в цілому місцевості, де воно розташоване, служать могили, яких нараховується 10. Одна з них називається Розкопаною, висотою до 10 метрів. На ній виявлені сліди давніх розкопок. Аналізуючи знахідки, виявлені в могилах, могили відносять до скіфських часів 7- 2 ст. до Р.Х. Яснозір'я стародавнє українське село, що було засноване східними слов'янами в часи виникнення Київської Русі.

При територіальному поділу за часів  Радянської влади, коли село було передане до Черкаського району, воно отримало сучасну назву.

         Перед революцією 17-го року на території села діяли цегляний завод та спиртова фабрика.

На початку 18 ст. Білозір'я, Байбузи, Мошни,Тубільці і інші села належали Янушу Вишневецькому. Після смерті Януша цими селами володіла його дочка.

В 1637 році вибухнуло визвольне повстання під проводом Павлюка  (Павла Бута). Запеклий бій відбувся в урощищі Борщівка,  Козацька, що між Білозір'ям та Кумейками, де повстанці зазнали поразки.

Після реформи 1861 року в селі Білозір'я було побудовано спиртовий завод. В 1861 році було відкрито початкову школу, яку згодом закрили.  На 1864 рік,з  3828 жителів села, грамотними були лише 16 осіб. В 1907 році була побудована земська школа. В 1906 році робітники заводів та економій поміщиці Балашової вимагали розподілу землі, але повстання було придушене. В 1928 році утворено колгосп "Комунар", в який спершу було об'єднано 48 селянських господарств. В цей же рік привезли перший трактор"Путилівець". Першим трактористом був Нечипоренко Омелько Онисович, а його учнем Осадчий Іван Миронович. В передвоєнні роки в селі було три колгоспи: "Комунар","8 березня" та "17 з'їзду ВКП(б)".

За часів німецької окупації було вивезено на роботу в Німеччину 151 особа хлопців та дівчат. Було спалено приміщення середньої школи, а семирічку перетворено в гараж для танків.

 6 лютого 1944 року село було звільнене.

В 1950році колгопи було з'єднано в один - ім. Крупської. За статистичними даними колгоспу від 1.03.1965 року в селі нараховувалося 150 громадських колгоспних будівель. В розпорядженні села було 6 105,6 га. Землі, 1570 голів великої рогатої худоби, 311 коней, 1739 голів свиней, 980 голів овець та 2621 голова птиці. На полях колгоспу працювало 33 трактори, 30 вантажних машин, 3 спецмашини, 5 мотоциклів, 5 зернових комбайнів, 7 кукурудзозбиральних і 1 картоплезбирач,2 силосозбірних комбайни.

Колгосп мав допоміжні підприємства: лісопильню, 2 цеґельні заводи, млини вітряні -2, механічні -3, столярна майстерня- 1, ремонтна- 1,   виноробка-1,олійниця-1.Працювало 2 школи - восьмирічна та середня.

В 1964 році збудовано Будинок культури на 600 місць, з бібліотекою 10 тис. книжкового фонду. Працювала лікарня на 25 ліжок, 1 медпункт,4 дитячих ясел. Село обслуговувало 10 магазинів та їдальня , що давало товарообороту на 702 тис. руб. ( дані сільпо на 1.01.1965 року).

В колгоспі працювала агрохімічна лабораторія. Шефами колгоспу стали працівники Канівської ГЕС.     

 В 60 роки минулого століття село було електрофіковане. На той час електроенергію постачала Кременчуцька ГЕС. Було електрофіковано 670 дворів селян. На 1965 рік в селі було 10 телевізорів.

В зв'язку з новою реорганізацією районів в 1965 році село Білозір'я було переіменовано в Яснозір'я.

В селі народилися  видатні особистості Небилиця Василь Іванович (1910 — 1945) — Герой Радянського Союзу , письменник та хоровий диригент Сльота Іван Михайлович (1937—2014), народний художник України Бондар Іван Іванович (1944).

 

Як вертав я додому в село,

Де дитинство моє одцвіло,

Понад ниви мої і ліси

Промайнула зоря навскоси.

Промайнула зоря,

промайнула зоря,

Промайнула зоря золота...

Чому у ріднім краю, як ніде,

Навіть зірка у ноги впаде.

Мов з долонь материнських зліта

Щастя-долі зоря золота.

Щастя-долі зоря,

Щастя-долі зоря,

Щастя-долі зоря золота...

То не рання зоря молода,

Рідна мати мене вигляда,

Де садами над світом зрина

Яснозора моя сторона.

Яснозора моя,

Яснозора моя,

Яснозора моя сторона...

Доки ниву свою доорю,

Буду в серці носити зорю.

Тут життя мого чиста роса,

Не згоряє зоря, не згаса.

Не згоряє зоря,

Не згоряє зоря,

Не згоряє зоря, не згаса....                          І. Сльота

                                                                                                    380 річниця Битви під Кумейками

         За звичаєм предків, з повагою  й честю до наших пращурів і предків пом'янули козацькі душі, котрі стали 380 років тому "за честь, за славу, за народ!" Як серед людей кажуть: "Хлібом та Душею!".

Це називається просто - по-людському. Таке поминання є найосновнішим. Душі предків десь там у Вишньому Небі - в Раю, у Вираю.

Вони колись трудилися на хліб свій і давали Життя наступним поколінням. Тепер цим хлібом ми – сучасники, споминаємо: "годуємо їхні Душі". Це є єдиним процесом життя предків і сучасників. 

Найосновнішим. Саме у звичаї поминання єднаються сучасники із предками і через хліб святий, і через звичай і через пам'ять.

Відбувається спорідненість Душ Народу.  Як писав Тарас Шевченко: "І мертвих, і живих, і ненарожденних".

Оцю нерозривність народу за роки, так званої "радянської влади", чужинські сили намагалися знищити.  Щоб не було єдності поколінь, щоб люди були "без роду, без племені". Та нічого не вийшло і не вийде, і не дай, Боже!

Народ жив, живе й житиме вічно в предках, сучасниках і нащадках! Такі основи Життя!

Дай Боже!..

А всі ми, будьмо живі і здорові на Многії і Благаї Літа!

 

 

 

 

Логін: *

Пароль: *